Ветеранська організація Чернігівської області, нині найбільша і найпотужніша в Україні, почала діяти тридцять років тому. Її днем народження вважається 28 лютого. Ініціювали створення організації люди, які здобули Велику Перемогу, підняли рідні міста і села з руїн у повоєнний час, виховали не одне покоління справжніх патріотів України.

Безсмертний Подвиг ветеранів Великої Вітчизняної війни, котрі, не шкодуючи здоров’я та життя, захистили рідну землю від нацистських загарбників, ніколи не зітреться з пам’яті нащадків. Адже із доль кожного окремо взятого фронтовика формувалася історія нашої країни. Забувати про визволителів – гріх.

Беззаперечна запорука успішного поступу будь-якого народу вперед – нерозривний зв’язок поколінь. Коли старші передають набуті протягом життя досвід та знання своїм дітям, а ті, в свою чергу, – власним. Не менш важливі й повага молодої генерації до людей літнього віку, бажання слідувати їхнім порадам та настановам. Тільки за таких умов можливий прогрес.

Виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2016 році передбачено в таких розмірах:

1) інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув’язнення не виповнилося 14 років) в’язням концтаборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи – 2975 грн., II групи – 2600 грн., III групи – 2310 грн.;

Ветеранський рух в Україні чи не наймасовіший. До думки поважних членів суспільства дослухаються, тож і на його чолі має стояти людина достойна.

17 грудня Чернігів став центром ветеранського життя Сіверщини. Там проходила VIII звітно-виборча конференція обласної організації ветеранів. На неї з’їхалися делегати з усієї Чернігівщини. До речі, ветеранська організація нашої області – найбільш чисельна в Україні: вона об’єднує понад 250 тисяч ветеранів війни та праці.

«Все для фронту! Все для перемоги!» – під таким гаслом в 1941-1945 роках жили й трудилися п’ятнадцять республік колишнього СРСР. Із загарбником боровся кожен: хтось в окопах зупиняв танки й ворожу піхоту, хтось у тилу виготовляв військову техніку, зброю та обмундирування, вирощував для захисників хліб. Працювали всі – від старого до малого. Тому й Перемога була одна на всіх.

Леонард Мечиславович Хайнацький, голова первинної ветеранської організації колишньої панчішної фабрики імені 8 Березня, народився 24 листопада 1930 року в Києві. В 1937-му з мамою переїхав до Прилук. Жінка влаштувалася приймальницею на панчішну фабрику, хлопець ходив до школи №5. Та за чотири роки все змінилося…

Наприкінці 90-х років минулого століття на світові екрани вийшла трагікомедія італійського режисера Роберто Беніньї «Життя прекрасне». В основу сюжету цієї шедевральної стрічки покладено історію батька та сина, котрі потрапили до концентраційного табору. Чоловік вигадує для малого гру, в якій слід постійно ховатися, щоб перемогти. А наприкінці жертвує собою, аби врятувати сина. Хлопчик, аж доки не виріс, не знав, що жив із татом у нелюдських умовах у концтаборі й був на волосині від загибелі.

Немає непотрібних професій. Кожна із них корисна, кожна є невеличким гвинтиком у механізмі суспільства. Однак, як стверджував німецький лікар, лауреат Нобелівської премії Альберт Швейцер, тільки професія лікаря надає дієву допомогу людям. І з ним важко не погодитися. Бо всім – від робітників до президентів – доводиться звертатися до ескулапів. У світі немає нічого важливішого та ціннішого за здоров’я. Коли його втрачаєш, то вже не потрібні ні влада, ні слава, ні багатство.

Євгенія Іванівна Макарійчук – учитель початкових класів. Із вибором майбутнього фаху визначилася уже в три роки. Коли дорослі цікавилися: «Женю, ким хочеш бути, коли виростеш?», упевнено відповідала: «Вчителькою!» Працюючи у прилуцькій школі №13, випустила 15 класів. Отже, через її серце пройшли близько 500 дітей. Абсолютно різних за характерами і розумовими здібностями. Любила кожного й вірила, що з її Андріїв та Марійок обов’язково виростуть хороші люди. Вона виховувала їх добротою і щирістю. «Діти, − каже Євгенія Іванівна, − не прощають фальші». На роботу завжди йшла як на свято і віддавалася їй на всі сто. Труднощі були, але ніколи не розчаровувалася і не скаржилася. Бо не уявляла себе без дітей, без школи, без улюбленої професії.

У трудовій книжці Володимира Бондаренка всього один запис про місце роботи. У його паспорті – єдина відмітка про шлюб. Усе життя прожив за однією адресою. Орден теж має один (зате який!) – Трудової Слави. Окрім завидної постійності цього чоловіка, вражає кількість його захоплень: музика, спорт, риболовля, мисливство і мотоцикли. З останніми не розлучається досі, хоча має за плечима поважний вік – 77 років. А ще Володимир Тимофійович усе може зробити власними руками, бо вони у нього золоті. Не випадково свого часу вважався кращим механіком Прилуцької тютюнової фабрики.

Страница 1 из 4

Нас рахують

Украина онлайн

Яндекс.Метрика

Контакти

Редакція газети «Відомості Чернігівщини»

Адреса: вул.Незалежності, 61, м.Прилуки, Чернігівська область, 17500, Україна
E-mail: ch.vedomosti@mail.ru
Контактні телефони: (04637) 3-45-14, (066) 161-06-15

Написати листа