Ще не було в історії людства такої страшної війни, як протистояння цивілізованого світу з нацистською чумою в середині ХХ століття. Найбільші жертви у цій всесвітній бійні понесли народи колишнього Радянського Союзу, і зокрема – український. Адже саме на СРСР зі своєю багатомільйонною, добре вишколеною армією посунув Гітлер в 1941-му. Два роки радянські вояки мужньо тримали удар. Адже знали – за ними їхні родини, їхня земля. Зупинити жорстокого ворога вдалося аж на берегах Волги, звідки й розпочалася славна епопея визволення нашими воїнами Європи від коричневого іга. За два роки, поки солдати Перемоги звільняли Старий світ, в історію назавжди увійшли битви за Сталінград, Київ, Одесу, Севастополь, Варшаву, Берлін. І за кожну звитягу заплачено сотнями тисяч життів. За Велику Перемогу Україна віддала 7 мільйонів своїх синів та доньок. Наша земля покрилася братськими могилами.

Священне свято українського народу

За вікном знову травень. Дерева вкрилися молочним цвітом, а на братських могилах полум’яніють тюльпани й гвоздики. Нащадки вшановують воїнів Великої Вітчизняної, котра понад сім десятиліть тому прокотилася українською землею. 9 травня, коли весь народ відзначає Перемогу над нацистськими окупантами, до місць поховань визволителів, до Вічних вогнів, що є ледь не в кожному населеному пункті України, йдуть ветерани війни 1941-1945 років. Їх залишилося зовсім мало, але вони ще є, вони ще живі. Ці герої приходять, аби пом’янути своїх побратимів і згадати, яку високу ціну довелося заплатити за Велику Перемогу...

Минає 72 роки з того моменту, як наші діди та прадіди увіковічнили свої імена безсмертним Подвигом, прогнавши окупантів з рідної землі, здолавши найсильнішу на той час армію світу, знищивши нацизм у Європі. Вдячність солдатам Перемоги вічна, спогади про ті події ніколи не зникнуть із пам’яті нащадків.

Початок травня – особливий період для українців. Адже у ці дні ми відзначаємо свято Перемоги над нацистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні. З тої знаменної дати минув уже 71 рік, та вдячність нащадків вічна. Війна 1941-1945-го була і залишається донині найкривавішою в історії людства. У ній брала участь 61 країна, 80% усього населення планети. Тільки Радянський Союз втратив 26,6 мільйона вбитими на полях битв, замордованих у німецьких концтаборах, страчених під час окупації. Майже 14 мільйонів із них – українці.

«Ірина з трепетом зберігала у своєму блокноті засушені польові квіти. Це їх тримав у зубах її Вадим, коли повз під кулями ворожих снайперів. На фронтах їхні шляхи розійшлись. Ірина дісталася до Берліна разом зі своєї санчастиною, а Вадим зустрів Перемогу в Україні. Після війни вони розшукали одне одного і поєднали долі».

«Все для фронту! Все для перемоги!» – під таким гаслом в 1941-1945 роках жили й трудилися п’ятнадцять республік колишнього СРСР. Із загарбником боровся кожен: хтось в окопах зупиняв танки й ворожу піхоту, хтось у тилу виготовляв військову техніку, зброю та обмундирування, вирощував для захисників хліб. Працювали всі – від старого до малого. Тому й Перемога була одна на всіх.

Леонард Мечиславович Хайнацький, голова первинної ветеранської організації колишньої панчішної фабрики імені 8 Березня, народився 24 листопада 1930 року в Києві. В 1937-му з мамою переїхав до Прилук. Жінка влаштувалася приймальницею на панчішну фабрику, хлопець ходив до школи №5. Та за чотири роки все змінилося…

Наприкінці 90-х років минулого століття на світові екрани вийшла трагікомедія італійського режисера Роберто Беніньї «Життя прекрасне». В основу сюжету цієї шедевральної стрічки покладено історію батька та сина, котрі потрапили до концентраційного табору. Чоловік вигадує для малого гру, в якій слід постійно ховатися, щоб перемогти. А наприкінці жертвує собою, аби врятувати сина. Хлопчик, аж доки не виріс, не знав, що жив із татом у нелюдських умовах у концтаборі й був на волосині від загибелі.

Немає непотрібних професій. Кожна із них корисна, кожна є невеличким гвинтиком у механізмі суспільства. Однак, як стверджував німецький лікар, лауреат Нобелівської премії Альберт Швейцер, тільки професія лікаря надає дієву допомогу людям. І з ним важко не погодитися. Бо всім – від робітників до президентів – доводиться звертатися до ескулапів. У світі немає нічого важливішого та ціннішого за здоров’я. Коли його втрачаєш, то вже не потрібні ні влада, ні слава, ні багатство.

Євгенія Іванівна Макарійчук – учитель початкових класів. Із вибором майбутнього фаху визначилася уже в три роки. Коли дорослі цікавилися: «Женю, ким хочеш бути, коли виростеш?», упевнено відповідала: «Вчителькою!» Працюючи у прилуцькій школі №13, випустила 15 класів. Отже, через її серце пройшли близько 500 дітей. Абсолютно різних за характерами і розумовими здібностями. Любила кожного й вірила, що з її Андріїв та Марійок обов’язково виростуть хороші люди. Вона виховувала їх добротою і щирістю. «Діти, − каже Євгенія Іванівна, − не прощають фальші». На роботу завжди йшла як на свято і віддавалася їй на всі сто. Труднощі були, але ніколи не розчаровувалася і не скаржилася. Бо не уявляла себе без дітей, без школи, без улюбленої професії.

У трудовій книжці Володимира Бондаренка всього один запис про місце роботи. У його паспорті – єдина відмітка про шлюб. Усе життя прожив за однією адресою. Орден теж має один (зате який!) – Трудової Слави. Окрім завидної постійності цього чоловіка, вражає кількість його захоплень: музика, спорт, риболовля, мисливство і мотоцикли. З останніми не розлучається досі, хоча має за плечима поважний вік – 77 років. А ще Володимир Тимофійович усе може зробити власними руками, бо вони у нього золоті. Не випадково свого часу вважався кращим механіком Прилуцької тютюнової фабрики.

Страница 1 из 3

Нас рахують

Украина онлайн

Яндекс.Метрика

Контакти

Редакція газети «Відомості Чернігівщини»

Адреса: вул.Незалежності, 61, м.Прилуки, Чернігівська область, 17500, Україна
E-mail: ch.vedomosti@mail.ru
Контактні телефони: (04637) 3-45-14, (066) 161-06-15

Написати листа