Минув місяць з дня зустрічі Валентини з Єгором. З того часу вони жодного разу не бачилися, однак жінка не переставала думати про нового знайомого. Тим паче, що її сімейне життя стало якимось нестабільним. Раніше вони з чоловіком розуміли одне одного з півслова. Справжня тобі ідеальна родина, приклад для інших. А нині все змінилося…

Уже понад місяць Валентина уникала спілкування із Сергієм. Молодий чоловік усіляко намагався поговорити з нею, але дівчина щоразу знаходила причину, аби не бачитися. У неї й досі стояла перед очима картина: голий дядько у Сергієвій квартирі. Однак зустріч усе ж таки відбулася – незадовго до Валиного від’їзду за розподілом. Неждано-негадано Сергій з’явився у гуртожитку.

Валя довго не могла заснути. Вона лежала, подумки повторюючи почуте від Сергія: «Ти будеш моєю! Чуєш? Тільки моєю. Нікому тебе не віддам!» Тоді, в юності, дівчина не відчула у цих словах нічого фатального. Навпаки, вони її дуже потішили. «Оце закохався! – розмірковувала Валя. – Невже так можливо – з першої хвилини, як тільки мене побачив?»

З прогулянки всі повернулися трохи змореними, але з масою приємних вражень. Порадившись, вирішили випити чаю і лягати спати.

– До столу! Всі до столу! – защебетала донька Івана Петровича і Людмили Юріївни Валюша. – Чай готовий.

Прогулянка нічним містом подарувала надзвичайну насолоду. Нікому не хотілося повертатися додому.

– Ох, і гарно! – захоплено вигукнула Зоя. – Молодчина ти, Людо! Скажіть, дівчата, якби не Людмилка, то ми, напевно, ще б стільки ж не бачилися.

Подруги слухали Аллу затамувавши подих, не перебиваючи.

– То ти бабусею стала? – порушила тишу Валентина.

– Атож. Ой, випало мені тоді переживань! – відповіла Алла і продовжила спогади.

…За столом точилася жвава розмова. Іван Петрович, як гостинний господар, слідкував, щоб у однокласниць не пустували ні тарілки, ні чарки.

Сімейне життя налагодилося. Дітки підростали на радість батькам. Алла навіть не знала, кого дужче любить – Юлю чи Ванюшку. Юля, звісно ж, рідна донька, але надто спесива та гонориста! Вся у батька. Славко такий же – з характером. А Ваня зовсім інший. Бувало, прийде Алла з роботи втомлена, ніг під собою не чує. А ще ж їсти приготувати, прибрати, за хазяйством доглянути. Здавалося б, десятирічна Юля мала бути матері помічницею. Та де там – до роботи дівчинка була не беручка, все якимись власними справами зайнята.

…Дня не минало без того, щоб Леонід не влаштував розборок.

– Алло, як ти могла?! Я ж тобі так вірив! – розпачливо повторював він.

– Ну, скільки ж ти мені допікатимеш, Льоню?! Уже нічого не змінити, а мені зараз про дитину дбати треба.

Картини з минулого одна за одною поставали перед очима Алли. Згадалася драматична сторінка життя, коли тяжко захворіла донька. Здавалося, ніщо не віщувало біди. Ну, затемпературила мала, з ким не буває. Напевно, застудилася. До лікаря не зверталися, думали обійтися народними засобами. Однак час спливав, а дівчинці дедалі гіршало – температура не спадала, а, навпаки, зростала.

Страница 1 из 2

Нас рахують

Украина онлайн

Яндекс.Метрика

Контакти

Редакція газети «Відомості Чернігівщини»

Адреса: вул.Незалежності, 61, м.Прилуки, Чернігівська область, 17500, Україна
E-mail: ch.vedomosti@mail.ru
Контактні телефони: (04637) 3-45-14, (066) 161-06-15

Написати листа