Квітневе сонце у його дорозі

12 Квіт. 2017
21 переглядів
Юхим Григорович Шмойш Юхим Григорович Шмойш

За чверть віку багато що може змінитися в житті світу, країн і народів. Не завжди суспільство чи його керманичі знаходять правильні орієнтири. Але окремо взята людина має несхибний індикатор – совість. Саме вона визначала і визначатиме моральність кожного з нас.

Квітневе сонце у його дорозіСьогодні маємо змогу озирнутися на життєву дорогу колишнього прилучанина і колишнього начальника в’язального цеху панчішної фабрики ім. 8 Березня Юхима Григоровича Шмойша, який більше двох десятиліть живе в Ізраїлі, але подумки ні на мить не розлучається з Прилуками. Це засвідчують колеги-панчішники, друзі, до яких він не втомлюється прилітати, часто телефонує. І вони, згадуючи його подвижництво, всі без винятку акцентують увагу насамперед на душевних якостях: на гармонійному поєднанні толерантності, доброзичливості й порядності. А привід для такого екскурсу більш ніж поважний – 80-річний ювілей нашого земляка.

Мені чомусь зовсім легко уявити сімнадцятирічного петеушника, яким приїхав Шмойш до Прилук після закінчення Чернівецького профтехучилища, хоча вперше довелось побачити його солідним, при посаді. Напевно, настільки емоційно вимальовували у спогадах портрет Юхима Григоровича мої співрозмовники-панчішники, що я теж услід за ними помандрувала його долею. Додалися і власні враження, адже не так давно випало двічі зустрітися в тісному колі знайомих.

Раїса Товстоп’ят, в’язальниця:

– Шановний колего, друже і чистої душі чоловіче! Ми з тобою майже одночасно переступили поріг фабричної прохідної: ти – в серпні 1953 року після Чернівецького ПТУ, а я – в жовтні після 8 класів школи №1. Тяжким був повоєнний період. Кращі роки свого життя ми віддали відбудові підприємства. І вчилися, і виховувалися в трудовому колективі. На фабриці діяли вечірня школа, філія Київського технікуму легкої промисловості. Усе це було вчасним і доречним. Фабрика навчила нас працювати, жити, стала рідною домівкою. Особливо успішними видалися 1960-1980 роки. Пригадуєш? У цей час на фабриці вже трудилося півтори тисячі прилучан. У цехах і на дільницях було встановлено понад 700 одиниць основного технологічного устаткування – вітчизняного та зарубіжного виробництва. За рік виготовлялося до 25 мільйонів пар панчішно-шкарпеткових виробів 33-х найменувань! І в цьому була неабияка частка твоєї праці – спершу як комплектного майстра, а згодом – як начальника в’язального цеху (найбільшого фабричного, де працювало 550 чоловік). Ти вимагав злагодженої роботи, і люди тебе підтримували й поважали. 39 років трудився з нами (головним інженером та директором) Лук’ян Микитович Ковальчук. Фронтовик, здібний організатор, Заслужений працівник легкої промисловості – скільки ми перейняли від нього! Він дбав про колектив, про поліпшення умов праці, побуту та відпочинку. Пам’ятаєш, як у селі Сокиринці Срібнянського району облаштували табір відпочинку на літо в приміщенні школи? А то вдалось звести наметове містечко на узбережжі Чорного моря – за 56 км від Одеси, в Затоці. Тоді з нами поїхав Анатолій Комісарчук, керівник фабричного хору. Він не випускав з рук баяна, пісню «Два кольори» у його виконанні забути неможливо. Анатолій Амвросійович у Прилуках став першим Заслуженим працівником культури. Торік 10 березня біля МБК пройшли заходи з нагоди двадцятої річниці його пам’яті. Я була присутня. І міський голова Ольга Попенко заспівала «Чайку степову», яка була в репертуарі хору педучилища, коли там навчалась Ольга Михайлівна, а Комісарчук керував хором. Щемно до сліз…

Дорогий Юхиме Григоровичу, ще я не можу не повернутися спогадами до 80-річчя фабрики, у березень 2007 року. Те дійство вкотре підтвердило: розлука не для нас!!! Вклоняючись тобі з нагоди високого твого ювілею, сподіваємось на зустріч! Приїзди з дружиною, не забувай, що Ліля – моя однокласниця! У Прилуках ви знайшли одне одного, створили сім’ю, тут народились і виросли ваші такі розумні діти…

Ростислав Саполович, помічник майстра:

– Близьке знайомство з Юхимом Григоровичем має ту перевагу, що сьогодні я легко можу уявити його вираз обличчя, характерні жести. Працюючи на фабриці, ми, бувало, вступали з ним у виробничі суперечки. Але це ніколи не породжувало ворожнечі, бо Шмойш умів бути делікатним і, що найголовніше, ставився до людей з непідробною повагою. Виходили за прохідну – дружньо потискали один одному руку. На життєвому схилі думається багато про що. Поступово незначне відсіюється, а думки зосереджуються на тому, як важливо прожити свій вік, не принизивши нікого і не додавши нікому гіркоти!

Леонард Хайнацький, комплектний майстер:

– Моя панчішна біографія вміщається у 48 років. Коли фабрика зупинялась на ремонт, Шмойш залишав мене в цеху на підмогу. При цьому не забував додати до відпустки (як компенсацію) днів п’ять-шість. Він узагалі вирізнявся якоюсь особливою шанобливістю до робітників. Пояснював щось чи переконував у чомусь, але без крику, тихо, спокійно. Він ще й зараз має на нас вплив. Його глибока емоційна сила проявляється у співпереживанні. Телефонує, цікавиться нашим буттям, пам’ятає про наші особисті свята. Він ніколи не зраджує собі, й це ще одна його чеснота…

Римма Андрєєва, головний інженер:

– Спогади про Юхима Григоровича – це психологічний портрет ювіляра і тих, котрі знали, оточували його, дружили з ним та пронесли повагу до нього через десятиліття – аж до сьогодні. Кожна згадка – новий штрих. Шмойш – справжній професіонал, технічно грамотна людина! Він біля машини – як біля жінки. Постійно вдосконалював верстати, запроваджував новинки. Удостоївся звання Заслуженого раціоналізатора України. Та найвища його іпостась – незамінний організатор виробництва. З усіма ладнав, наче це була його сім’я. І відстоював кожного! Якщо я пропоную позбавити бракороба прогресивки за місяць на 50 відсотків, Юхим Григорович ніби погоджується, але тут же додає: «50 – то занадто, Риммо Олександрівно, нехай буде 5. Він уже й так виправився». Душа цього чоловіка випромінює оптимізм та життєлюбство!

Світлана Розіна, технік-нормувальник, звільнений голова профспілкової організації в’язального цеху:

– В’язальний цех – моя гавань. По роботі весь час контактувала з Юхимом Григоровичем. На наших плечах – відповідальність за півтисячі робочого люду. Здавалося б, конфлікт неминучий, він – начальник, відстоює позицію адміністрації, а я маю дбати про соціальну захищеність членів колективу. Але ж ні! Бо була спільна зацікавленість, наприклад, у тому, щоб на виробничій території вивільнити кімнати для відпочинку і прийому їжі… А скільки значили сама атмосфера, мікроклімат! Спасибі ювілярові, що тодішні емоції зігрівають ще й досі!

Людмила Профатілова, в’язальниця:

– З Юхимом Григоровичем ми ровесники. Різниця в один місяць і один день. Тож спершу він привітав мене з 80-річним ювілеєм, а тепер я зичу йому якомога довше не здавати позиції! А що згадується? Будні. Їх було пребагато і різних. Коли не вистачало в’язальниць, просив залишитися ще на одну зміну. Я поруч з фабрикою живу, то щоразу умова була одна й та ж: на 10 хвилин збігаю додому, а він тим часом за моєю в’язальною зоною пригляне.

Євгенія Бакун, в’язальниця:

– Із 40 моїх трудових років в’язальниці двадцять минули під Шмойшевим керівництвом. Відзначу, що він завжди був уважним, щирим і щедрим. Підтверджу сказане прикладом. Учениця в’язальниці Оля Резвін (я її наставниця) через недосвідченість не взяла лікарняного, а прогрипувала цілий тиждень. Як бути? Ставити прогули? Звернулись до начальника цеху. Юхим Григорович зрозумів ситуацію і все вирішив позитивно. До речі, Оля днями мене провідувала, бо після серйозного перелому заново вчуся ходити. Також передавала вітання.

Євгенія Макарійчук, ветеран-педагог ЗОШ №13:

– Дружили ми сім’ями. Юхим Григорович з моїм майбутнім чоловіком Володею разом навчалися, разом приїхали на панчішну до Прилук і жили вдвох на квартирі. Невдовзі Фіма одружився з донькою господарів, а ми з Володею, побравшись, оселилися неподалік. У бідності жили, але не без радості. Зустрічалися, спілкувалися. Ніколи з вуст не злітали слова нарікань. Та доля людська – як гірська стежка: то вгору, то вниз. Рано відійшов у вічність мій чоловік, а за ним – уже дорослим – і наш старший син (обидва працювали на панчішній). Далі непомітно підкралася старість. Не уникнули горя й наші дорогі друзі Шмойші: теж поховали старшого сина. Біль втрати нещадний, він і досі не відпускає. Підтримуємо одне одного. Юхим Григорович усіх довкола себе вчить любити життя!

Антоніна Філозоп, голова профспілкового комітету панчішної фабрики:

– У збуреному суспільстві, де намішано і доброго, і злого, Юхим Григорович весь час дошукувався гармонії, правди. Його слово ненав’язливо вчило, як вистояти в цьому нелегкому світі, як із поразок видобувати перемогу. І ми, панчішники, одне одного ще довго перепитуватимемо: «А що чути від Шмойша? Коли збирається до Прилук?» Колектив шанував і завжди шануватиме його. Бо заслужив.

***

Ювілейний портрет Юхима Григоровича Шмойша – без жодних прикрас. Він дійсно був взірцем відповідальності, совісним керівником, у кожній людині намагався розпізнати щось хороше, умів вірити та прощати. Його життєва філософія високої проби! А що є найвищим у світі? За сентенцією Канта – зоряне небо над нами і моральний закон усередині нас!

Святково-сповідальні одкровення зібрала і записала Ніна Ткаченко

Оцінити матеріал
(0 голосів)

Написати коментар

HTML-коди не дозволяються.



Защита от спама - выполните задание:

Нас рахують

Украина онлайн

Яндекс.Метрика

Контакти

Редакція газети «Відомості Чернігівщини»

Адреса: вул.Незалежності, 61, м.Прилуки, Чернігівська область, 17500, Україна
E-mail: ch.vedomosti@mail.ru
Контактні телефони: (04637) 3-45-14, (066) 161-06-15

Написати листа